Григорій Саввич Сковорода
Григорій Сковорода
3 грудня 1722 року — народження Григорія Саввича Сковороди в селі Чорнухи Лубянської округи Київського намісництва.
1738 р. —вступає до Києво-Могилянської Академії.
1742 р. — Григорій Сковорода прийнятий півчим до придворної капели.
1744 р. — з валкою Єлізавєти Петрівни повертається до Києва й продовжує навчання в Академії.
1750 р. — подорож до Венгрії і далі по країнах Західної Європи.
1753 р. — повернення із-за кордону.
1 липня 1753 року написаний перший датований вірш Сковороди, присвячений вступові на єпископську кафедру в місті Переяславі Іоанна Козловича.
1753 — 1754 — час написання трактату «Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной».
1754 р. — усунення Сковороди з посади вчителя піїтики в Переяславській семінарії. Григорій наймається домашнім вчителем до маєтку Каврай поміщика Степана Томари.
1755 р. — подорож до Москви і перебування в Троїце-Сергіївій лаврі.
1755 — 1758 — Сковорода знову живе в селі Каврай в Степана Томари.
1759 р. — Григорія Сковороду запрошено на посаду вчителя поезії до Харківського колегіуму.
Влітку 1760 року після сварки з архімандритом Гервасієм Сковорода йде з колегіуму.
1760 — 1761 — перебування в селі Стариця.
Влітку 1761 року — повернення до Харківського колегіуму.
1761 — 1764 — Сковорода — вчитель синтаксису та грецької мови в колегіумі.
1764 р. — подорож до Києва.
1766 р. — складено лекцію «Начальная дверь ко христианскому добронравию». Цього ж року Сковорода усамітнюється в гужвінському лісі на околицях Харкова і створює свій перший філософський діалог «Наркисс».
1767 р. — написано діалог «Асхань».
1768 — 1769 — Сковорода викладає катехізис в додаткових класах при Харківському колегіумі.
1769 р. — початок странницького періоду в житті Григорія Сковороди.
1770 р. — останні відвідини Києва. Сковорода три місяці живе в Китаєвій пустині, звідки перебирається до ахтирського Троїцького монастиря.
1772 р. — написаний «Разглагол о древнем мире», одразу після нього — «Разговор пяти путников о истинном щастии в жизни».
1774 р. — з початку цього року Сковорода живе в селі Бабаї на околиці Харкова. Тут він закінчує «Басни Харьковския» і дописує діалог «Кольцо».
1775 р. — Григорій Саввич присвячує В. С. Тевяшову свою нову роботу — діалог «Алфавит, или букварь мира».
1776 р. — написано трактат «Икона Алкивиадская».
1781 р. — подорож до Таганрогу.
1783 р. — в Бабаях Сковорода закінчує роботу над діалогом «Брань архистратига Михаила со сатаною».
1783 — 1785 — в цей період написані три праці: «Беседа 1, нареченная observatorium»; «Беседа 2, нареченная obserwamorium specula»; діалог «Пря бесу с Варсавою».
1785 — 1790 — Сковорода живе переважно в селах Гусинка, Маначиновка та Великий Бурлук.
1787 р. — він присвячує Федору Диському діалог «Убогий жайворонок», цього ж року пише свій другий педагогічний діалог «Благодарный Еродий».
1790 р. — дарує Я. М. Донцю-Захаржевському «Книжечку Плутархову о спокойствии души». Цього ж року переїжджає жити до села Іванівка.
1791 р. — присвячує Михайлу Коваленському свій останній філософський діалог «Потоп Змиин», що був написаний наприкінці вісімдесятих років.
1792 р. — весь цей рік Григорій Саввич знову живе у Гусинці.
1794 р. — навесні цього року в Івановці художник Лук’янов пише портрет Г. С. Сковороди;
— влітку Сковорода відвідує Коваленського в його орловському маєтку — селі Хотетові.
29 жовтня 1794 року Г. С. Сковорода помер в селі Іванівка, заповівши написати на своєму надгробку: «Мир ловил меня, но не поймал».
Народився Григорій Сковорода на Полтавщині 22 листопада 1722 року у родині малоземельного козака Сави Сковороди. Пізніше Сковорода любив називати себе Григорієм Вар – Савою, тобто Сином Спокою.
“Григорий на седьмом году от рождения отличался наклонностью к набожности, талантом к музыке, охотою к наукам, твердостью духа. В церкви он добровольно ходил на крилос и пел чудесно, приятно”.
За звичаєм свого часу Григорій закінчив чотирирічну дьяковскую школу і у шістнадцятирічному віці поступив до Києво-Могилянської Академії.
Київська Академія була першим вищим навчальним закладом на Україні.
Її засновник – Петро Могила в 1631 році об'єднав братерську школу зі школою Києво-Печерської Лаври в єдиний Киево-Могилянский Колегіум, що з 1694 року набув статус Академії.
Петро Могила забезпечував академічну бібліотеку кращими виданнями, літературою різних релігійних і філософських плинів, запрошував з Європи кращих професорів.
Академія стала центром духовного життя України, котрий не поступався за рівнем викладання вищим навчальним закладам Європи того часу. Її студентів можна було зустріти в найбільших університетських центрах – Сорбонні та Болоньї, Кракові та Празі, Гейдельберзі та Галлі.
В Академії було створено ту інтелектуальну атмосферу, де знайшли свій розвиток класичні гуманітарні науки. У перших чотирьох класах викладали аналогію, інфиму, граматику і синтаксиму.
Ті учні, які успішно перейшли в п'ятий клас, ставали студентами й на протязі восьми років вивчали пиитику, риторику, займалися філософією, богослів'ям. У цілому, навчалися в Академії 12 років. Крім обов'язкових дисциплін Сковорода опанував німецьку і польську мови, досконало знав латинь, грецьку і давньоєврейську.
Він читав в оригіналі і добре знав твори Піфагора, Сократа, Платона, Арістотеля, Епікура і Плутарха, Сенеки, Марка Аврелія, Цицерона, Горація і Вергілія.
Сковорода перебував в Академії, що правда з перервами, майже 20 років. Час від часу він відволікався від навчання: був і півчим імператорської капели в Петербурзі, подорожував по Європі, викладав у Переяславском Колегіумі, але завжди повертався до своєї Alma Mater.
У листі до свого учня Михайла Ковалинскького він писав: “Пусть также всегда живут в твоей душе и такие слова Плиния — потеряно то время, которое ты не употребил для учебы.”
Перелічуючи коло подальших занять Сковороди, можна згадати його вчителювання в маєтку Томаров, відвідування Троїце-Сергієвської Лаври, 10-літню викладацьку роботу в Харківському Колегіумі. До Харківського періоду його життя належать ” Байки харьковские”, курс лекцій з етики, філософські трактати і діалоги.
Саме тут Сковорода познайомився зі своїм майбутнім учнем – Михайлом Ковалінським. Юнак не відразу прийняв свого вчителя, він не смів і думати, що гідний його дружби, хоча з захопленням, подивом і повагою ставився до способу його життя і філософських ідей.
Лише чудесне видіння, що наснилося Ковалінському переконало його в необхідності скоритися долі. Він сприйняв зустріч зі Сковородою не як раціональний життєвий факт, а як зумовленість. Лише коли Ковалінський “пришел во видения и откровения Господня”, ця дружба піднялася на вершини містичної дійсності.
Сковорода направляв Ковалінського у його філософському пошуку, ділився своїми думками, вчив філософії як практичнй моралі, писав листи, сповнені участю.
Справжнім щастям для філософа стала це дружба, і в учні він бачив своє продовження. Дружба, писав Сковорода – “мое единственное утешение и мое сокровище, ее я ценю больше. чем пирамиды, мавзолеи и другие царские памятники”. Але світ, що не впіймав Сковороду, відібрав найкоштовне для вчителя – найбільш обдаравоного учня.
Щодо містики в житті філософа, не можна не згадати описаний Ковалінським зі спогадів Сковороди факт містичного переживання, що трапився з ним на 48 році життя. Це був 1770 рік. Сковорода вже третій місяць перебуває в Китаєвській пустелі у свого родича Іустина:
“Вдруг приметил в себе внутренне движение духа непонятное, побуждающее его ехать из Киева. Видя нерасположение Иустина к отпуску его, пошел он в Киев к приятелям попросить, чтобы отправили его в Украину. Те удерживают: он отговаривается, что ему дух настоятельно велит удалиться из Киева.
Между сим пошел он на Подол, нижний Город в Киеве, пришед на гору, откуда сходят на Подол, вдруг, остановясь, почувствовал он обонянием такой сильный запах мертвых трупов, что перенесть не мог и тот час поворотился домой. Дух убедительно погнал его из города и он отправился в путь на другой же день.
Через две недели в Охтырке получили известие, что в Киеве моровая язва, о которой в бытность его и не слышно было и что город заперт уже”.
Коли Сковорода довідався про це, його охопило переживання, що наклало відбиток на подальше життя філософа. “Сердце его дотоле почитавшее Бога аки раб, оттоле возлюбило его аки друг”.
“Світ ловив мене, але не впіймав”
Увесь це час світ ловив Сковороду. Йому пропонували і високі світські посади і духовну кар'єру. Але він залишався вірний своїм принципам, відстоював свою особисту волю й індивідуальність, не піддаючись спокусам світу.
“Хватит бродить по свету! Время пристать в гавань, нам известны твои таланты. Святая Лавра примет тебя, как мать свое дитя, ты будешь столпом церкви и украшением обители.
Ах, преподобные! — возразил он пылко, — Я столпотворение умножать собою не хочу, достаточно и вас, столпов неотесанных, в храме Божьем.”
На питання харківського губернатора Щербініна, чому Сковорода не візьметься за якусь справу, він відповів, що світ подібний театру і що дійова особа хвалиться не за знатність ролі, а за успішну гру.
“Я долго раздумывал над этим и после долгого испытания себя увидел, что не смогу сыграть в театре мира никакого лица успешно, кроме низкого, простого, безобидного и одинокого. Я сию роль выбрал, взял и удовлетворен.”
Володіючи незалежними поглядами і власними методами викладання, Сковорода не знайшов спільної мови з керівництвом Харківського колегіуму. Це було останнє місце роботи вченого і педагога. З тих пір він стає мандрівним філософом.
Викладання в Харкові було останньою спробою йти звичайною дорогою, і в той же час – поштовхом, завдяки якому в насиченому розчині багаторічних шукань почалася швидка й остаточна кристалізація.
У його житті починається майже тридцятирічний період подорожування, аскетичного зречення від усіх спокус свідського життя. Відмовляючись від бажання влаштуватися в житті, Сковорода остаточно переносить своє життя у внутрішні виміри, стає мандрівником – перелітним птахом.
Посох мандруючого – це глибокий символ його духу. Він брав Біблію, флейту і відправлявся усе далі і далі.
Сіра свита, чоботи про всяк випадоок і кілька підшивок робіт – ось з чого складалося все його майно. Безперервна мандрівка стала єдиною справою його життя, вираженням його релігійності.
Вона стала добровільним подвигом зречення від тих звичайних умов життя, що є перешкодою для внутрішнього життя духу.
Бути мандрівником, відчувати себе в цьому світі мандрівника і дивитися на все навколо, як дивиться випадковий перехожий – значить залишатися байдужим до усього, що трапляється на шляху, розуміти, що усе це як з'явилося на мить, так через мить все і зникне, переконатися, що немає у світі нічого вічного і постійного, що усе тече і зникає. Йому постійно йти потрібно в невідомі далечіні, пам'ятаючи про останню мету, про рідну домівку, де чекає втомленого мандрівника спокій вічних субот!
Він не знає ніяких пристрастей, для нього немає нічого тут, а все існує там, по ту сторону, у майбутньому. Мандруючи фізично, Сковорода метафізично входить у себе, повертається в дім свій і знаходить свою внутрішню сутність.
Поза тілом, вище тіла хотів би жити філософ, він хотів би жити трансцендентним життям, не мати ніякої власності, навіть тіла свого. Тому що той, кого гнітить вага минаючих речей не може бути вільним і духовним.
Для нього головним було бути, а не мати, тому, що щира досконалість людини не в тім, що вона має, а в тім, якою вона є.
Помер Сковорода на світанку у неділю 9 листопада 1794 року в селі Иванівка в маєтку знайомого поміщика. Незадовго до смерті Сковорода сам викопав собі могилу біля гаю під липою і заповідав зробити на могилі напис: “Світ ловив мене, але не піймав”, що і було виконано.
Філософ з “крепкою душою и мирным сердцем”. Якими ж були його філософія, його внутрішній світ, його шлях пошуку істини?
Його філософське вчення виникало під впливом багатьох джерел і тому має досить складний характер. Найчастіше Сковорода звертається у своїх міркуваннях до висловлень представників таких шкіл, як піфагорійці, кініки, кіренаїки, стоїки, скептики.
В поглядах на проблеми моралі й етики авторитетами для Сковороди є Піфагор, Діоген, Сократ, а сама його філософська система сформувалася під впливом Платона і неоплатоніків. Широко використовував Сковорода також ідеї вітчизняних просвітителів С.Полоцкого, Ф.Прокоповича, П.Могили, Д.
Туптала та народну творчість: міфи, казки, прислів'я.
У своїх працях Григорій Сковорода вчив, що існують три світи: один великий і два малих. Великий світ – Всесвіт – Макрокосмос, що складається з безлічі світів. Другий – Мікрокосмос – мирок чи людина. І третій – світ символів – чи Біблія. Ідеї, запозичені Сковородою з Біблії, проглядються у всій його філософській системі.
Сковорода визнає, що “Библия есть наисовершеннеший и наимудрейший орган”, “она — аптека, наполненная божьей премудростью для лечения душевного мира, не исцеленного никакими земными лекарствами”. У символічному світі Біблії зібрані фігури всіх небесних, земних і підземних речей, що ведуть людську думку до поняття вічного.
Кожний з цих трьох світів має дві натури: матеріальну – видиму – розрізнену, минаючу – і невидиму – вічну, єдину, духовну. “Эта невидимая натура или Бог, все живое пронизывает и поддерживает, везде всегда есть, был и будет.” Первинною є невидима, духовна натура, видима ж натура є тільки вічною тінню Бога.
Властиві всім людям пошуки щастя привели Сковороду до розуміння, що дійсне блаженство людини не в погоні за минаючими благами зовнішнього світу, а в пізнанні себе, знаходженні божественної мудрості й у срідній праці. Саме праця до душі гармонізує відносини людини з Всесвітом “Нет горшей муки, чем болеть мыслями, а болеют мысли, лишаясь врожденного дела”.
Той, хто пізнав себе (тобто образ Бога у своїй душі), хто відрікся від егоїстичної власної волі, хто зробив себе провідником волі Божественної, стає Сином Божим – Вічною Людиною не підвладною ні гріху, ні стражданню, людиною, у якої совість, як чистий кришталь.
Источник: https://ukrlit.net/biography/skovoroda.html
Григорій Савич Сковорода : біографія
Завантажити презентацію
Григорій Савич Сковорода : біографія
Завантажити презентацію
Презентація по слайдам:
Слайд 1
Міністерство освіти та науки України Донецька загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів № 49 Калінінський район Чиркова Людмила Вікторівна Учитель української мови та літератури І категорія
Слайд 2
Григорій Савич Сковорода (1722-1794)
Слайд 3
Філософська та байкарська спадщина Огляд життя і творчості. Григорій Сковорода — видатний український письменник і філософ. Загальна характеристика поглядів Сковороди як просвітителя-демократа. Ідея “сродної праці” у філософському трактаті “Алфавит, или Букварь мира”. Літературно-естетичні погляди Г.Сковороди.
Григорій Сковорода — перший український байкар, автор збірника “Басни Харковскія”. Теоретичні погляди його на байки та притчі в передмові до збірника. Художнє вираження філософських ідей Г.Сковороди в його байках. Утвердження ідеї “сродної праці”, осуд неробства, паразитизму (“Пчела й Шершень”). Відтворення педагогічних поглядів Г.
Сковороди у байці “Кукушка й Косик”.
Слайд 4
Біографія Г. С. Сковороди 3 грудня 1722 року — народження Григорія Саввича Сковороди в селі Чорнухи Лубянської округи Київського намісництва. 1738 р. —вступає до Києво-Могилянської Академії. 1742 р. — Григорій Сковорода прийнятий півчим до придворної капели. 1744 р.
— з валкою Єлізавєти Петрівни повертається до Києва й продовжує навчання в Академії. 1750 р. — подорож до Венгрії і далі по країнах Західної Європи. 1753 р. — повернення із-за кордону. 1 липня 1753 року написаний перший датований вірш Сковороди, присвячений вступові на єпископську кафедру в місті Переяславі Іоанна Козловича.
1753 — 1754 — час написання трактату «Рассуждение о поэзии и руководство к искусству оной».
Слайд 5
1754 р. — усунення Сковороди з посади вчителя піїтики в Переяславській семінарії. Григорій наймається домашнім вчителем до маєтку Каврай поміщика Степана Томари. 1755 р.- подорож до Москви і перебування в Троїце-Сергіївій лаврі.
1755-1758- Сковорода знову живе в селі Каврай в Степана Томари. 1759 р.- Григорія Сковороду запрошено на посаду вчителя поезії до Харківського колегіуму Влітку 1760 року після сварки з архімандритом Гервасієм Сковорода йде з колегіуму. 1760 — 1761 — перебування в селі Стариця.
Влітку 1761 року — повернення до Харківського колегіуму. 1761-1764 – Сковорода- вчитель синтаксису та грецької мови в колегіумі. 1764 р. — подорож до Києва. 1766 р. — складено лекцію «Начальная дверь ко христианскому добронравию».
Цього ж року Сковорода усамітнюється в гужвінському лісі на околицях Харкова і створює свій перший філософський діалог «Наркисс». 1767 р. — написано діалог «Асхань».
Слайд 6
1768 — 1769 — Сковорода викладає катехізис в додаткових класах при Харківському колегіумі. 1769 р. — початок странницького періоду в житті Григорія Сковороди. 1770 р. — останні відвідини Києва.
Сковорода три місяці живе в Китаєвій пустині, звідки перебирається до ахтирського Троїцького монастиря. 1772 р. — написаний «Разглагол о древнем мире», одразу після нього — «Разговор пяти путников о истинном щастии в жизни». 1774 р.
— з початку цього року Сковорода живе в селі Бабаї на околиці Харкова. Тут він закінчує «Басни Харьковския» і дописує діалог «Кольцо». 1775 р. — Григорій Саввич присвячує В. С. Тевяшову свою нову роботу — діалог «Алфавит, или букварь мира». 1776 р. — написано трактат «Икона Алкивиадская».
1781 р. — подорож до Таганрогу. 1783 р. — в Бабаях Сковорода закінчує роботу над діалогом «Брань архистратига Михаила со сатаною».
Слайд 7
1783 — 1785 — в цей період написані три праці: «Беседа 1, наре-ченная observatorium»; «Беседа 2, нареченная obserwamorium specula»; діалог «Пря бесу с Варсавою». 1785 — 1790 — Сковорода живе переважно в селах Гусинка, Маначиновка та Великий Бурлук. 1787 р.
— він присвячує Федору Диському діалог «Убогий жайворонок», цього ж року пише свій другий педагогічний діалог «Благодарный Еродий». 1790 р. — дарує Я. М. Донцю-Захаржевському «Книжечку Плутархову о спокойствии души». Цього ж року переїжджає жити до села Іванівка. 1791 р.
— присвячує Михайлу Коваленському свій останній філософський діалог «Потоп Змиин», що був написаний наприкінці вісімдесятих років. 1792 р. — весь цей рік Григорій Саввич знову живе у Гусинці. 1794 р. — навесні цього року в Івановці художник Лук’янов пише портрет Г. С.
Сковороди; — влітку Сковорода відвідує Коваленського в його орловському маєтку — селі Хотетові. 29 жовтня 1794 року Г. С. Сковорода помер в селі Іванівка, заповівши написати на своєму надгробку: «Мир ловил меня, но не поймал».
Слайд 8
Український філософ, містик, поет
Слайд 9
“Світ ловив мене, але не впіймав”
Слайд 10
“Славолюбіе” і “сластолюбіе” У байці “Жаби” Сковорода вчить, що будь-яке “ізобіліє” нетривке, тимчасове, зрадливе. Багатство протиставляється мислителем не небесним благам, а земному “честному ремеслу”.
“Всякеє изобиліе, — пише Сковорода в “силі” цієї байки, — оскудъть і вьісхнуть, как озеро, может, а честное ремесло єсть не оскудеваюшій родник не изобилнаго, но безопаснаго пропитанія” . Прагнення до багатства завжди пов’язане із зайвими клопотами і навіть небезпеками.
Загроза втратити внутрішню свободу — одна із найстрашніших небезпек.
Слайд 11
Сковорода “був живою доганою проти захоплення матеріальними інтересами”, можна порівняти українського митця із Львом Толстим, наголошуючи, що грунтом світогляду і Сковороди, і Толстого “була не так сила ідейної проповіди, як власне моральне удосконалення та вплив особистого прикладу життя на оточення”.
Слайд 13
Світ ловив мене, та не впіймав. Без бажання все важке, навіть найлегше. Не все те невірне, що тобі незрозуміле. Нi про що не турбуватися, нi за чим не турбуватися – значить не жити, а бути мертвим, адже турбота – рух душi, а життя – це рух.
Любов виникає з любовi; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю. Не все те отрута, що неприємне на смак. Добрий розум робить легким будь-який спосiб життя. Бери вершину i матимеш середину. Кожного вабить до себе своя пристрасть.
Ти не можеш вiднайти жодного друга, не нашукавши разом з тим i двох-трьох ворогiв. Бiльше думай, а тодi вирiшуй. Спiши повiльно!
Слайд 15
БАЙКИ ХАРКІВСЬКІ Байка 1 ПСИ У селi в господаря жило два пси. Довелося якось повз ворота проїжджати незнайомцевi. Один пес вискочив, погавкав, доки чоловiк не зник iз очей, i повернувся до двору. Що це тобi дало? — спитав другий собака. У всякому разi не так нудно, — вiдповiв той.
Але ж не всi,— сказав розумнiший, — переїжджi такi, щоб їх обов'язково мати за ворога нашого господаря. Коли б так, то б i я повинностi своєї не залишив, хоч iще з минулої ночi в мене пошкоджено вовчими зубами ногу. Собакою бути — це рiч непогана, а от брехати на кожного — зле. С и л а.
Розумний чоловік знає, що ганити, а дурний ляпає без розбору
Слайд 16
Байка 2 ВОРОНА I ЧИЖ Неподалець озера, з якого визирали жаби, сидiв на гiлцi й висшвував Чиж. Поблизу нього каркала собi й Ворона та, бачачи, що Чиж не полишає спiвати, сказала: — Чого ще й ти сюди пнешся, жабо? — А чому це ти мене жабою звеш? — спитав Чиж Ворону.
— Тому, що ти такий же зелений, як та жаба. — Коли я жаба, — мовив на те Чиж, — тодi ти сама справжнiсiнька жабера за внутрiшньою своєю сутнiстю, бо спiв твiй зовсiм схожий на жаб'ячий. С и л а. Серце i звичаї людськi мають свiдчити, хто вiн такий, а не зовнiшнi якостi.
Дерево по плодах пiзнається.
Слайд 17
Байка 13 ОРЕЛ ТА ЧЕРЕПАХА На похилiм до води дубi сидiв Орел, а поблизу Черепаха своїй братi проповiдувала таке: — Пропадай воно, оте лiтання! Покiйна наша прабаба, дай Боже їй царство небесне, навiки згинула, як видно з переказiв13, за те, що почала цi гиблої науки вчитися в Орла. Сам сатана таке вигадав!..
— Слухайно, дурепо! — обiрвав її проповiдь Орел. — Не тому загинула премудра твоя прабаба, що лiтала, а тому, що взялася за неналежну їй справу. Лiтання нiколи не гiрше повзання. С и л а. Марнославство i прагнення насолод багатьох потягло у протиприродний стан. Це тим шкiдливiше для них буває, чим вищий стан.
І зовсiм небагатьох мати зродила, примiром, до фiлософiї та янгольського життя
Слайд 18
“Сродна праця” Погляди на життєву необхідність працювати за природними нахилами, осудження неробства, ледарства, паразитизму.
Слайд 19
Пчела й Шершень 1. У чому зміст життя таких людей, як Бджола? 2. Як розкривається ідея “сродної” праці в байці? 3. Які елементи драми ви помітили у байці? 4. Як називається збірник байок, до якого увійшов твір “Пчела й Шершень”? Що ви знаєте про історію його створення?
Слайд 20
ПРИМІТКИ Збiрка складається iз 30 байок, написаних Г. Сковородою в 60-70-х роках. Першi 15 байок написав вiн по тому, як залишив Харкiвський колегiум, приблизно 1769 року. Решту 15 байок було закiнчено в селi Бабаях 1774 року. Подано в перекладi з мови, наближеної до росiйської. Переклав Шевчук Валерій.
Слайд 21
ДЖЕРЕЛА ЖИТТЄВОЇ МУДРОСТІ У “БАЙКАХ ХАРКІВСЬКИХ” Г. С. СКОВОРОДИ. Про своїх персонажів Г.С.Сковорода пише: “То лише образи, що криють, як полотном, істину”. Істина для письменника — в Біблії, філософії і народній мудрості.
Тому і звертається він постійно до них, коли робить у своїх байках висновок із змісту — виводить силу. Джерелами життєвої мудрості для письменника, передусім, є а) Біблія: “Сонце всіх планет і цариця Біблія з тайнотворених фігур, притч і подобизн утворена”.
“Біблія — наш верховний товариш та ближній і приводить нас до єдиного, найдорожчого й найлюб’язнішого”.
Слайд 22
б) Платон: “І недаремно Платон сказав: “Усі королі — з рабів, а всі раби походять із королів”. в) Сократ: “І тепер можна зрозуміти таке Сократове слово: “Одні живуть для того, щоб їсти й пити, а я п’ю і їм для того, щоб жити”.
г) Езоп: “Той самий Гній, у якому в давнину Езопів півень вирив коштовний камінь, дивувався Діаманту [ …] “ г ) Арістотель: “І хай завершиться наша байка Арістотелевими словами про музику: “У ритмі дає нам насолоду знання його та лад”.
д) Вергілій: “У Тітура, пастуха, жили Левкон та Фирідам, два пси, у великій дружбі”.
Слайд 23
е) Епікур: “Про це єство сказав древній Епікур таке: “Вдячність моя блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке — непотрібним”.
є) українські, російські, латинські та інші прислів’я й приказки: “Давня приказка [ свідчить] : “Дурень шукає місця, а розумного і в кутку видно”; “Мудро каже прислів’я; “В полі пшениця роком родиться…”; “Є стародавня еллінська приказка: “Мавпа мавпою і в золотім уборі”; “Є і в Малоросії приказка: “Далеко свині до коня”; “Сюди добре лучиться й приказка з Євангелія: “Гроби побілені”; “У Великій Русі про це освічено кажуть: “В поле пшеница годом родится, а доброй человек всегда пригодится”; “Ходить і в Малоросії приказка: “Не май сто рублів, а одного друга”; “Старовинна приказка каже: “Бажання согірш неволі”
Слайд 24
Вікторина 1. Що представляє собою філософська та літературна спадщина Григорія Сковороди? Перу Г.Сковороди належить близько 20 філософських трактатів і діалогів (найголовніші з них: “Начальная дверь ко христіанскому добронравію”, “Наркісс.
Розглагол о том: узнай себе”, “Симфоніа, вареченная Книга Асхавь о познаніи самого себе”. “Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира”, “Благодарный Еродій”, “Убогій Жайворонок”, “Пря бъсу со Варсавою” та ін.
), збірка поезій “Сад божественних пъсней”, ряд інших цікавих поетичних творів; збірка байок “Басні Харковскія”, кілька прозових і поетичних перекладів з античної літератури, листи. 2. Які слова написані на могилі великого філософа? Прокоментуйте їх. На могилі Г.
Сковороди як епітафія (на його надгробку) вибиті слова: “Світ ловив мене, та не спіймав” (зробити це заповідав сам філософ). Афоризм цей символізує зневагу до чинів, титулів, багатства та багатьох інших земних “благ”, якими сильні світу цього намагались спокусити Сковороду.
Слайд 25
3. Як називається перша віршована байка Г.Сковороди? В чому її суть? Перша віршована байка Г.Сковороди називається “Басня Езопова”, яка не увійшла до збірки “Басни Харковскія”. Написав її Сковорода в 1760 р., коли вчителював у Харкові.
У байці автор висміює тих учнів, що вчаться, не маючи до того природного нахилу. 4. Кому Г.Сковорода присвячує збірку “Басни Харковскія”? У якому філософському творі Г.Сковорода згадує свого приятеля? Збірку “Басни Харковскія” Г.Сковорода присвячує своєму приятелю П.Ланкову.
У філософському трактаті “Алфавит, или Букварь мира” один із учасників діалогу — Афанасій — це якраз і є Панас Панков, колезький реєстратор в Острогозьку.
Реальними, а не вигаданими особами є, як встановили вчені, й інші учасники розмов, що лежать в основі багатьох філософських творів Сковороди.
Слайд 26
5. Який політичний ідеал просвітителя і філософа Сковороди? Політичним ідеалом Григорія Сковороди була “Горняя республика” — таке суспільство, в якому всі будуть рівними, люди житимуть у взаємній любові і дружбі, їх надихатиме чесна “сродна” праця на благо всіх. 6.
Хто автор першого поетичного великого твору про Сковороду — поеми “Грицько Сковорода”? Пантелеймон Куліш. Грицько Сковорода. Староруська поема. Вперше цей твір надруковано у виданні: Твори Пантелеймона Куліша — Львів, 1909. — Т. 2 — С. 285–386. 7. Назвіть перший в пожовтвевій українській історико-біографічній прозі роман про Г. Сковороду та його автора.
Роман “Григорій Сковорода” Валер’яна Поліщука, надрукований у 1929 р.
Слайд 27
8. Назвіть художні твори про життєвий і творчий шлях Сковороди. Поезії про Г.Сковороду створили П.Тичина, М.Рильський, А.Малишко, Б.Олійник, П.Мовчан, І.Драч, Ліна Костенко, Л.Горлач, М.Самійленко та ін. Прозові художні твори про життєвий і творчий шлях Сковороди створили: І.Драч, С.
Кримський, М.Попович, Л.Ляшенко, І.Пільгук, Вас.Шевчук, Вал.Шевчук та ін. 9. Назвіть авторів скульптурних робіт про Сковороду. Скульптори І.Каяалерідзе, М.Гельман, В.Зноба. 10. Складіть розповідь за малюнком В.Лопати “Пчела й Шершень”, використовуючи при цьому висловлювання автора байки. На малюнку В.
Лопати чітко відбита алегоричність образів байки “Пчела й Шершень”: на передньому плані — Бджола-трудівниця з коромислом, за нею — землероби, що орють, косять. 11. Хто з художників, графіків звертався до відтворення сторінок життя і діяльності великого українського філософа. І.Їжакевич, К.Трохименко, В.Касіян, Т.
Яблонська, В.Лопата.
Слайд 28
“Сад божественних пісень”. Сатиричне зображення панів, чиновників, купців, дворянсько-бюрократичної системи управління (“Всякому городу нрав й права”). Піднесення найвищих якостей людини: розуму, совісті, працьовитості, проповідь життя, близького до природи (“Ой ти, птичко жолтобоко”).
Уславлення свободи людини як найвищої суспільної цінності. Вияв громадянської мужності поета в період посилення кріпацтва (“Де ІіЬегіа’Ье”).
Мрія письменника про красу вільної творчої праці як основу чесного, справедливого, корисного людям життя, уславлення миру між народами, гнівний осуд загарбницьких воєн (“Кто сердцем чист й душею”).
Слайд 29
Значення творчості Сковороди Творчість народного любомудра сприяла створенню передумов для початку нового етапу в історії українського письменства. Ним захоплювався Т.Шевченко, І.Франко вказував на “життєрадісну гуманність” його творів.
Життєвому і творчому шляху Сковороди присвячено чимало поетичних, прозових та драматичних творів сучасних українських письменників, серед яких і великі епічні полотна, і короткі оповідання, як, приміром, “У череві апокаліптичного звіра” Валерія Шевчука, де відтворено процес народження пісні 19-ї “Ах ты, тоска проклята”.
Твори, які сьогодні повернулись до нас із забуття, теж засвідчують, наскільки значним був на їх авторів вплив особистості Сковороди і його поетики. Так, про Василя Барку, автора роману про великий голодомор 1933 р.
“Жовтий князь”, дослідники пишуть як про “народного філософа когорти послідовників Григорія Сковороди, який свідомо усамітнився від цивілізації, щоб творити, мислити, пізнавати цей динамічний і таємничий світ”.
Слайд 30
І сьогодні актуальна проблема зв’язку філософської, літературної творчості Григорія Сковороди з російською культурою і літературою, впливу його спадщини на творчість В.Капніста, В.Нарежного.
Недослідженим повною мірою є і питання впливу українського Сократа на таких цінувачів його генія, як Максим Горький, М.Лєсков, Л.Толстой, на таких видатних вчених, як Ф.Буслаєв, І.Срезневський, О.Шахматов та ін.
І сьогодні творча спадщина Сковороди хвилює наших сучасників, хвилюватиме й наступні покоління пошуками відповіді на запитання, що лягло в основу назви пісні 21-ї: “Щастіе, гдъ ты живеш?”
Слайд 31
Гуманістичні, волелюбні ідеї філософа знайшли подальший розвиток і збагачення в літературі, культурі наступних етапів розвитку. У 1972 році за рішенням ЮНЕСКО в світовому масштабі широко відзначалося 250-річчя від дня народження геніального мислителя, просвітителя, письменника Григорія Сковороди. У 1973 р.
твори його вдруге побачили світ у повному академічному виданні (перше таке видання здійснене у 1961 р.) — з ними ознайомить нас наша книжкова виставка. В переддень 270-річчя від дня народження Сковороди Республіканська асоціація українознавців установила іменну премію імені Г.С.
Сковороди в галузі філософії, соціології, політології, педагогіки та права.
Слайд 32
Пам’ятник Г.С.Сковороді (м. Київ)
Слайд 35
Полтавська область Садиба Г. Сковороди
Слайд 37
Село Сковородинівка Дом-музей Сковороди
Слайд 38
село Сковородинівка Улюблений дуб філософа Кімната Г. Сковороди
Слайд 39
Мюзікл “Григорій Сковорода”
Слайд 40
В обігу з 21 червня 1996 року.
Завантажити презентацію
Источник: https://svitppt.com.ua/biografiya/grigoriy-savich-skovoroda-biografiya.html
Григорій Сковорода біографія коротко
Григорій Савич Сковорода – український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог. Життя і творчість Григорія Сковороди описано в цій статті.
Біографія Григорія Сковороди коротко
Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака.
Початкову освіту здобув в сільській школі, навчався у дяка-скрипаля на привілейованому становищі, співав у церкві.
З 1738 році – почав навчання у Києво-Могилянській академії.
З 1742 по 1744 рік жив у Петербурзі, був співаком придворної капели, створював музику на власні вірші.
У 1750 році у складі російської місії Сковорода виїжджав за кордон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими різних країн.
У 1753 році – повернувся в Україну, викладав поетику в Переяславському колегіумі. Писав байки, викладав стародавні мови. Сковорода написав підручник з етики. Незабаром мусив залишити колегіум, через доноси на нього.
1754 – 1759 – жив у селі Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Написав значну частину віршів збірки “Сад божественних пісень”. Працював викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючи в Харкові, латинськими і українськими віршами написав “Байку Езопову” (1760 р.), склав дві вступні лекції-проповіді до курсу етики.
Протягом 1769 – 1774 років Сковорода написав збірку прозових байок “Байки харківські”, “Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко”, і “Діалог, чи Розмова про стародавній світ”, а також твори: “Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя в житті” (“Розмова дружня про душевний світ”), “Кільце”, “Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу”.
У 1775 – 1776 роках були написані твір “Книжечка, названа Si-lenus Alcibiadis, сиріч Ікона Алківіадська (“Ізраїльський змій”) та “Книжечка про читання святого письма, названа Дружина Лотова”.
У 1785 році Сковорода об’єднав тридцять віршів, написаних у різний час, у збірку “Сад божественних пісень”.
У 1787 році він написав “Вдячного Еродія” і “Убогого Жайворонка”, а у 1791 році завершив філософський твір “Діалог. Ім’я йому – Потоп зміїний”.
З 1769 року Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами. Ходив філософ завжди в звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати і взагалі постійної домівки.
У 71 рік поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїх творів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. “Що це ви робите, Григорію?” – запитали здивовано друзі. “Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час”.
Помер 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочівського району Харківської області.
Спадщина композитора, поета, байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди є дорогим надбанням української національної і світової культури.
(No Ratings Yet)
Loading…
Источник: http://neimovirne.ru/grigorij-skovoroda-biografiya-korotko/
Григорій Сковорода: філософ, який розкрив суть української нації у 18 столітті
Сковорода Григорій Савич народився 3 грудня 1722 року в містечку Чорнухи на території Полтавської області, помер у віці 71 року 9 листопада 1794 року в селі Іванівка на Харківщині. Легендарний український філософ, гуманіст-просвітитель, байкар, поет і педагог.
Філософія – суть пізнання, і в історії кожної нації були особистості, які сформулювали як глибинні основи свого народу (актуальні дотепер), так і заклали потужний імпульс вектору розвитку філософської думки, а потім і культури всієї держави. Як
Україна дала світові Григорія Скороводу, що увійшов до списку 100 найбільших філософів світу, поряд з Сократом і Епікуром, Конфуцієм і Лао-Цзи, Коперником і Джордано Бруно, Дені Дідро та Людвігом Фейєрбахом, чия спадщина вивчається на філософських факультетах всіх без винятку ВНЗ світу, оскільки завдяки цим людям кожна нація знайшла епітет, який визначив на багато століть її майбутнє – войовничість для одних націй, покірність і шанування влади в інших народів, скрупульозність і педантичність у третіх, волелюбність і бунтарство у четвертих і т. д.
Які глибинні риси характеру відкрив Григорій Сковорода в українців ще у 18 столітті і яку спадщину нам залишив?
Подвиг Григорія Сковороди
“Світ ловив мене, але не спіймав”, – говорив чи то жартома, чи то всерйоз Григорій Савич Скоровода чи то про себе, чи то про всю українську націю в цілому.
Розглядаючи особистість Сковороди, доцільно більш детально звернути увагу на декілька основоположних граней його гігантського таланту, який розкриває всю ту ж суть… української нації взагалі.
Для своїх сучасників і вдячних нащадків Григорій Савич запам'ятається як:
1. Філософ, вчення якого про любов, свободу і життя зберігає актуальність через багато століть після смерті автора. Сковороду називають проповідником філософії любові і свободи. Розроблена філософом концепція життєвої мудрості вражає навіть людей в 21 столітті, яких здивувати чим-небудь нелегко.
Для пояснення сучасникам, чим примітний Григорій Сковорода, доречно використовувати порівняння з людиною-хіпі, яка волею долі народилася в українському містечку першої половини 18 століття. Народженого в сім'ї малоземельного козака Григорія Савича порівнюють з відомими мислителями давнини, називають українським Сократом.
Сковорода є єдиним європейським філософом, який доводив вірність власного бачення світу всім своїм життям.
Мислитель говорив, що у кожної людини в житті є своє призначення, завданням кожного з нас є пошук єдино вірного шляху, особливої місії на землі. Сковорода вчив, що найнеобхідніше зазвичай дається людині легко і без зайвих турбот.
Якщо ж бажане не дається – значить, і домагатися володіння ним не слід, оскільки дії людей наперекір долі тягнуть за собою всесвітній хаос.
Сучасні вчені ставлять Сковороду в один ряд з такими знаковими мислителями античності, як Анахарсіс, Платон, Сократ і Аристотель. Засновниками античної філософії, як відомо, є греки. Але за майже 2000 років, що минули з часу завершення епохи античності, Греція не дала світові жодного мислителя, якого можна порівняти з Григорієм Сковородою.
Власні думки, як і Платон, Сковорода викладав у форматі діалогів. Цей стилістичний прийом дає можливість мислителю розмежовувати людську сутність, ділячи її на видиму і невидиму складову. Споглядання людиною самої себе з боку для філософа є шляхом до глибшого пізнання суті.
Концепція світогляду Сковороди розглядала філософію, як спосіб пізнання людиною самої себе, пошуку своєї місії. Божу іскру в кожному з тих, хто живе на Землі, філософ описував, як якусь подобу посудини.
У кожної людини на початку її шляху є посудина індивідуального обсягу, яку Всевишній наповнює талантом для подальшого його використання людиною.
Момент усвідомлення людиною власного призначення Сковорода називав реалізацією Божого задуму.
Головною метою філософії Сковорода називав пошук щастя, гармонії, життєвого балансу. Григорій Савич є першим і єдиним у світі мандрівним філософом, який поєднував життя з вченням, постійним удосконаленням самого себе. Усім своїм життям він довів, що щастя людини не залежить від місця і часу, плоті або крові, не міститься в високій посаді, владі або багатстві.
2. Патріот і борець за українську незалежність – друга основна риса і філософської спадщини Сковороди, і української нації в цілому. Аналогічний підхід використовував мислитель до себе – у можливість служіння власному народу він просто не вірив. Замість цього однією зі своїх цілей визначав розвиток в людях священної любові до Вітчизни.
Сковорода дуже важко переніс знищення імперською владою Запорізької Січі. З м'якістю, властивою мислителям, він відстоював ідею формування української державності.
Відродження української нації після удару, завданого царським режимом, філософ бачив через акцент на особливостях ментальності – верховенстві морального закону, високій духовності, чистоті людських сердець, душевному спокої.
Також в числі відмінних характеристик представників української нації Сковорода називав здатність до самопожертви, спокій, розум і прагнення до справедливості.
Негативно ставився мислитель до панування великої держави над меншими. Як справжній свободолюб, Сковорода відкидав пропозиції царського палацу про переїзд і подальше безбідне життя.
Внаслідок згубності ідей, проголошуваних філософом, для режиму він являв собою чималу небезпеку.
У прагненні ізолювати Сковороду, уникнути розповсюдження його ідей імператриця Катерина II запрошувала філософа до Петербурга, на що отримала досить зухвалу відповідь про те, що Батьківщини поет не кине.
Творчість та ідеї Сковороди вплинули на культурну спадщину України і всього світу. Мистецтвознавці констатують наявність відгомону концепцій, розроблених Сковородою, у творах Івана Котляревського, Тараса Шевченка та низки інших українських талантів. У світовому масштабі з причини актуальності ідей через багато років філософа порівнюють з Буддою, Зороастром і навіть Ісусом;
3. Педагог-новатор, який постійно намагається вийти за рамки загальновизнаних канонів, методи викладання якого царському режиму не припали до душі.
Протягом певних періодів свого життя Сковорода працював учителем. Для дітей деяких заможних поміщиків він був надомним педагогом, викладав і в навчальних закладах.
Педагогічний талант Сковороди був настільки блискучим, що він розробив власну методику навчання богослов'ю.
Замість поширеного тоді зубріння філософ-богослов прагнув, щоб його учні освоїли в першу чергу вміння мислити, аналізувати, робити власні висновки. Подібне новаторство не прийшлося до вподоби владі того часу, нерідко кар'єра вчителя закінчувалася безславно. Проте успіхи учнів педагога-просвітителя можна розглядати як об'єктивний показник якості його викладання.
Новатором в педагогічній галузі Сковорода був і в питанні оцінювання знань та научуваності учнів. Успішні студеї оцінювалися їм показниками “вельми гостр”, учнів, які схоплювалди все на льоту, педагог називав “зверок вострой”.
Якщо мова йшла про студентів відстаючих, відмітками могли стати формулювання “тупий”, “вельми тупий”, “сущий безтолковщина”.
Відомо, що розроблена Сковородою градація передбачала 12 показників, тому його можна сміливо називати засновником дванадцятибальної системи в оцінюванні знань учнів.
Відомий також випадок, коли Сковорода працював домашнім учителем у сина Стефана Томари, дворянина, чий маєток розміщувалося поблизу Переяслава. Сина дворянина вчитель навчав мовам, яких сам знав безліч, і словесним наукам. У педагога та учня склалися дружні, довірчі відносини. Одного разу за невірне міркування Сковорода покартав хлопчика словами “Ах ти, свиняча голова!”.
Неоднозначну фразу почув хтось із слуг, тут же про це дізналися батьки учня. За негідне звернення педагог позбувся місця роботи і харчів. Пізніше дворянин умовив Сковороду продовжити заняття з сином. З часом учень зробив міжнародну кар'єру, він навіть був російським послом при дворі турецького султана.
У 1805 році в Харкові засновано університет – перший ВНЗ нового часу в Україні, другий за престижністю після Києво-Могилянської академії.
Кошти, необхідні для початку роботи навчального закладу, зібрали поміщики регіону після ініціативи Василя Каразіна. Вони зібрали 618 000 рублів, суму на той час просто фантастично велику.
Потім виявилося, що більшість поміщиків-меценатів були учнями Сковороди.
4. Терпимість до будь-якої релігії присутня і у Григорія Сковороди, і те ж саме ми бачимо в української нації дотепер – середній шлях між “курганами буйнаго безбожія” і ”подлыми болотами рабострастнаго суевѣрія”…
Цікаве про Григорія Сковороду
Багатогранна особистість, якою, безсумнівно, був Григорія Савович, просто не могла не зустріти на своєму шляху цікаві ситуації. З деяких моментів біографії знаменитого українця можна точніше зрозуміти, якою дивовижною людиною був Сковорода:
На всі привабливі пропозиції, які поступали, мислитель відповідав, що час свій не продає. Крилатою фразою став вислів Сковороди “Тільки тоді людина усвідомлює цінність часу, коли він безповоротно втрачений”;
Могила Григорія Сковороди
По завершенні роботи 72-річний філософ повернувся до кімнати, запалив недогарок свічки і заснув. На ранок господарі виявили, що копав собі могилу під розлогою липою Сковорода не просто так, оскільки уві сні Григорій Савич помер. Зараз вже неможливо встановити, правдива ця історія чи просто придумана заради красивої легенди, історики даних не підтверджують;
Біографія Григорія Сковороди
Увічнення пам'яті Григорія Сковороди
Іменем філософа по Україні названо не тільки величезну кількість вулиць, а й цілі населені пункти. Образ видатного мислителя, окрім численних монументів, можна зустріти навіть на купюрі номіналом 500 гривень.
Фрагмент тексту, написаного рукою Сковороди:
Філософ очима Юрія Журавля
Портрет Григорія Сковороди у виконанні Юрія Журавля
Сайти та сторінки в соцмережах, присвячені Сковороді
Источник: http://heroes.profi-forex.org/ua/skovoroda-grigorij-savich
Загрузка...
